Свистопляска в День жалоби. Руки в кишенях під Гімн України

Олена МАРЧИК, журналіст

“Нормально, як для Корсуня”

Звідки взялася ця фраза, що так ріже вухо? «Нормально, як для Корсуня». А, почула її ще влітку, коли один хлопчина стояв і видивлявся центральну площу міста. Косо-криво покладена плитка погойдувалась під його ногами: процес оновлення площі завис на стадії затяжної агонії. Студент давно не приїжджав додому і напружено думав, як оцінити зміни. А потім махнув рукою: «Нормально, як для Корсуня», і пішов собі далі.

«А як НЕ для Корсуня?» – запитала його навздогін. «Нє, ну чо’? Мєстами не доробили, а так – нормально». Хм, нормально? Правда, з поправкою на наше постійне «недо». Недоремонтована площа, недоприбрані сміттєзвалища, недобудований аптечний будинок, недофінансування, недоголосування (чому міська громада не утворилася на світанку реформ – одному тільки депутатові Богові відомо…). І все було б, може, тихо-мирно (ми ж-бо українці, народ терплячий), якби питання не вийшли за межі господарських і не зачепили аспекту морального, історичної пам’яті, принципово важливих чинників національної свідомості.

НЕДОбачили

25 листопада – в день, коли вся Україна запалювала свічки в пам’ять про жертв Голодоморів – в Корсунь-Шевченківському районному будинку культури «запалювала» Наталія Фаліон зі своїм гуртом «Лісапетний батальйон». Наше місто зустріло артистів шаленим аншлагом.

25 листопада. О 16 годині. Саме в цей день і в цей час розпочалася Всеукраїнська акція «Запали свічку». Молитва. Загальнонаціональна хвилина мовчання. А в Корсуні сотні людей долучилися до свистопляски жіночого колективу, який славиться гумором «нижче пояса» та танцями із задиранням спідниць. Хоча… не в гуморі суть. І навіть не в спідницях. Музичні вподобання – то вже діло смаку й особиста справа кожного, але до сліз вражає інше:

…організатори обирають датою концерту 25-те листопада, безперечно, маючи офіційний перелік дат скорботи;

…публіка не повертає і не відмовляється від попередньо придбаних квитків, знаючи вже напевно, що час початку концерту збігається із часом проведення Всеукраїнської акції пам’яті «Запали свічку»;

…організатори не переносять дату концерту безпосередньо 25-го листопада, коли поінформованість щодо акції стає максимально широкою.

Нормально, як для Корсуня, скаже хтось?

Ні, не нормально. Особливо нині, коли питання кваліфікування Голодомору як злочину проти українців стоїть гостро. Коли тільки 15 країн світу визнали Голодомор геноцидом українського народу: парламенти 14 країн – офіційно, а від Ватикана маємо заяву (оскільки ж там немає парламенту, то документ може вважатися визнанням). Коли нам, українцям, потрібно бути єдиними у своїй позиції та у власних цілях.

«Голодомор – це помста за свободу. Українців карали смертю за здобуту незалежність від імперій. Геноцид знищив ключові свободи: мільйони людей позбавлені життів, в країну повернуто рабство – селянам обмежили пересування і відібрали паспорти, колгоспи застосовували примусову працю, люди не могли сподіватися на недоторканність житла, не мали свободи релігії, їх обмежили в культурних правах. Але режим не зумів досягти головного – Україну не зламали. І свою незалежність ми змогли підтвердити вже в 1991 році» – історик, голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Якщо ж це не потрібно нам, то чому це має бути потрібним світові? Про яке міжнародне визнання може йтися, коли самі ж українці танцюють на кістках, влаштовуючи гучні гуляння в День пам’яті жертв Голодоморів?..

«Налісапетились»

Закономірно, що ситуація не пройшла повз увагу корсунських активістів, воїнів АТО. На сесії Корсунь-Шевченківської районної ради у вівторок, 28 листопада, вони закликали владу розібратися у ситуації. Депутати районної ради доручили це спеціальній комісії, до складу якої увійдуть також представники громадськості.

Безперечно, нам, корсунцям, не можна відсторонюватися від великого абсурду, який стався у нашому місті в суботу, 25-го листопада. Принаймні, щоб не повторювати власних помилок. Адже, згадайте, не вистачило голосу нації, коли в 2010 році, після приходу до влади Януковича, Україна впала у забуття, і тему Голодомору як геноциду Президент-регіонал спершу взагалі не порушував, а згодом навіть заявив, що Голодомор не можна назвати геноцидом, і що це була загальнорадянська трагедія.

І ось тепер, коли врешті в Україні Інститут національної пам’яті та Міністерство закордонних справ готують інформаційні матеріали, щоб розповідати світові про те, чим був Голодомор, і чому саме його слід раз і назавжди визнати геноцидом, – ось тепер українцям потрібно бути єдиними, послідовними, думаючими. Чи то в Києві, чи у Корсуні, чи деінде.

Коли звучить Гімн України

Та з голови не йде ще один абсурдний момент, який у Корсуні повторюється з прикрою регулярністю. І практично завжди він повторюється тоді, коли звучить Гімн України. Останній раз спостерігала за цим під час мітингу до Дня гідності та свободи. Людей тоді біля пам’ятника Героям Небесної Сотні зібралось небагато. Зазвучав Державний Гімн. А молоді хлопці, які в цей час кудись поспішали у своїх справах, навіть не стишили ходу, не кажучи вже про те, щоб зупинитись. Руки в кишенях. Сміх на всю округу. Цигарка в зубах. Нормально, як для Корсуня…

Чому так? І чи варто наздоганяти їх і щось пояснювати? Мовляв, зніміть, хлопці, шапки і зупиніться на пару хвилин, замовкніть і подумайте. Чи почують вони мене? Адже в цих молодих людей є мама і тато, які мали б давно вже все це пояснити… От тільки заганяє у безвихідь інше: а якщо батьки і самі не мовчать і не зупиняються, коли звучить Гімн України? Якщо їх більше запалюють «лісапети» (і наплювати, що в країні жалоба)? То чи є тоді хоч крихта надії, що діти будуть мислити інакше?..

Поширити:
Facebook
Twitter
Email
RSS

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *