Атовець Павло Глянько: «Без моїх хлопців я нічого не значу»

29 серпня 2014 р. Для когось це одна із дат на календарі, для нього — той рубіж, коли час поділився на «До» і «Після», адже саме з цього моменту він пізнав полиновий присмак війни на Сході нашої країни. І навіть після демобілізації у вересні 2015 року старший лейтенант, корсунець Павло Глянько продовжує дбати про мирний тил своїх земляків.


Тож нещодавно був одним із тих, хто проходив навчання в прикордонному центрі «Оршанець», що під Черкасами. Основним завданням навчань було формування та бойове злагодження 20-го окремого стрілецького батальйону. Тривали вони з 29 червня по 8 липня. Участь в цих бойових тренуваннях взяли майже півтисячі чоловіків з усіх районів Черкаської області.
— Під час проведення військових зборів я був призначений командиром першого взводу третьої роти, — розповідає Павло Глянько. — Щоб було зрозуміло, то в кожній роті було по 3 взводи. У моєму взводі нараховувалось 38 чоловік. Взагалі, кожен офіцер і солдат запасу повинен раз на рік пройти подібні навчання. Цього разу з Корсуня було близько 15-ти осіб.
Навчання проводилося з тим, аби підготувати бійців до дій у непередбачуваних обставинах. Ми маємо бути готові забезпечити охорону важливих стратегічних об’єктів Черкаської області. Таких, приміром, як Черкаський АЗОТ, міст через Дніпро, греблі та ін.
Я був приємно вражений організацією. Інструктори не лише давали нам інформацію, а що важливо — практичні знання. Так, медики-волонтери вчили нас користуватися джгутом, як правильно реанімувати і одночасно розповідали, якими медикаментами можна зупинити кровотечу. Тобто все, що потрібно знати в бойовій обстановці.
Окрім цього, ми мали можливість вдосконалити навички володіння зброєю. Оскільки було багато хлопців, які взагалі не служили в армії, інструктори розказували їм і показували, як треба поводитися із стрілецькою зброєю, про заходи безпеки, дали можливість постріляти з різного виду зброї, в тому числі і з кулемета «Максим», що мені особисто найбільше сподобалося.
Грамотно організували й інженерну підготовку, для проведення якої запросили саперів, котрі були в зоні АТО. Вони на полігоні показали підривання боєприпасів, дали можливість самому підірвати ту саму тротилову шашку.
Про навчання, призваний під час третьої хвилі мобілізації Павло Семенович, який свого часу проходив службу в 14-му батальйоні територіальної оборони (потім 14-й окремий мотопіхотний батальйон «Черкаси») у м. Волновасі Донецької області, розповідає охоче. А от про те, що за зразкову службу його нагородили нагрудним знаком, скромно замовчує. Аж поки насамкінець розмови ми впритул не підійшли до цієї теми. Видно — чоловік діла, а тому хвалитися не любить.
— Для мене самого ця нагорода була несподіванкою, — ділиться Павло Глянько. — Це не моя відзнака. Це відзнака всього взводу. Хлопці не підвели, показали себе з кращої сторони і під час навчань, і в побуті. Я вважаю, що отримана нагорода — заслуга всіх моїх хлопців. Без них, без їхньої підтримки я як командир нічого не значу.

Поширити:
Facebook
Twitter
Google+
http://nadrossya.com/novyny/atovets-pavlo-glyanko-bez-moyih-hloptsiv-ya-nichogo-ne-znachu-6252.html
Email
RSS

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *