Про “володимирську” почвару атовець написав власного вірша

Очевидці стверджують, що коли днями до одного із будинків по вулиці Сергія Білоушенка прикріплювали табличку з цією назвою вулиці, знайшлися невдоволені місцеві жителі, які активно зупиняли цей процес. Вони агресували: “Що ви чіпляєте? Ми живемо на Володимирській”.

Однак 27 липня під час мітингу  з нагоди третіх роковин загибелі юного воїна АТО, єдиної дитини в сім’ї, нашого з вами захисника – Сергія Білоушенка – всі учасники заходу наголошували: для них цей день є датою відкриття вулиці Білоушенка.

Звучав Гімн України, відлічував важкі секунди мовчання метроном, не стримували сліз горя мама та бабуся загиблого, його товариші, вчителі. З надривом виступали ті, кому було що сказати… «Спілка воїнів АТО», «Содатські матері Корсунщини», «Народна рада Корсунщини» як ініціатори мітингу наголошували: вони прагнуть завершити будь-яку полеміку стосовно ймення вулиці; для них вулиця Білоушенка остаточно «народилася», і немає розумних аргументів на користь її перейменування на Володимирську.

А учасник АТО 2015-2017 років Анатолій ВОЛОШИН, обурений колотнечею довкола назви цієї вулиці міста, приніс у редакцію авторського вірша. Каже, що уже й не знає, як достукатись до несвідомої громадськості.

Подаємо текст вірша без жодних корективів:

“Говорити про що тут і з ким?

І в нутро своє світло пускати…

Небеса хай заплачуть дощем,

Я ж волію крізь зуби мовчати.

А їм було всього дев’ятнадцять,

Світилася в очах душі блакить,

І попереду – виднокіл людського щастя,

І мрії, мрії, що збувались вмить.

Та гримнуло-рвонуло десь зі сходу,

Полізла «володимирська» почвара,

І зупинити ту рассєйськую бидлоту

Піднялись хлопці, і здригнулась мати.

У вічності вони своє посіли місце,

Нашу з тобою землю відстоявши,

А вдома їм плюють тихцем у спину

Свинячі хвостики куценькі підібгавши.

Повисували рила із свого болота

Й не видно їм нічого далі писку,

Яка там воля, де війна, яка свобода,

Їм володимирську подай – і хоч ти трісни.

Нічого, що є Путлєр, що був Ленін –

Світу рассєйського диктатори прокляті,

Під їх знаменами топтали Україну,

Й знайшлись недолюдки, що тягнуть їх у нашу хату.

І доки серед нас ходитиме ота сволота,

Допоки українством їм мозги не просвітліють,

Ітимуть в небуття наші герої,

Й народ наш нацією буде лиш у мріях.”

Анатолій Волошин

 

 

Поширити:
Facebook
Twitter
Email
RSS

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *