Руслан Фрізін: «Дякую, Корсуню! Ти назавжди залишишся головним містом у моєму житті»

Ветеран АТО дав прощальне інтерв’ю «Надроссю» перед переїздом до Львова

Якось-то ветеран російсько-української війни, корсунець Руслан Фрізін зустрівся із бойовим товаришем у тихій львівській кав’ярні. За горнятком ароматної кави розговорилися, згадували фронтові будні, не тамуючи драматично-ностальгічних емоцій…

А поряд, за сусіднім столиком, сиділа молода сім’я: мама, тато і маленький син, який мирно спав у візочку. Жінка спілкувалася із чоловіком, але водночас помітно прислухалась до розмови вояків. Не залишилась поза увагою пильного жіночого ока і запротезована нога Руслана. Те, що ногу він втратив на війні, було зрозуміло і без слів. Розмова ветеранів не переривалась, та коли Руслан помітив дитину, яка спить неподалік, він одразу попросив товариша: «Друже, а давай говорити пошепки, аби не розбудити дитя». Так, хлопці упівголоса продовжували діалог, а сім’я львів’ян уже й «покавувала» та покинула заклад. І ось дивна річ: офіціант тут як тут підбіг до хлопців та приніс їм дві тарілки, на кожній з яких – по великому шматку манника в апетитній різнобарвній глазурі. «Ми не замовляли», – заперечили вони. «Це вам передала ота родина, яка щойно пішла», – почули у відповідь. А поряд із десертами на підносі лежала зворушлива листівка: «Моїм захисникам від маленького Артемчика. Дякую за мій спокійний сон».

– Тоді  я зрозумів, що все недарма, – ділиться сокровенним Руслан. – Я зрозумів, що ламатися не можна. І те, що є люди, які щиро мені вдячні, – це важливо. Мої травми, мої рани і болі, крізь які я пройшов, варті мирного сну дитини. Дитини, яка не повинна знати війни…

Ця історія з листівкою врізалася в серце Руслана глибоко, і з тих пір він полюбив це старовинне місто Лева, ці лабіринти-вулички і цих простих людей, які, може, в чомусь і відрізняються від нас, але все ж вони, як і ми, – українці, котрим дуже потрібні воля, мир та опора. І хоч далі життя ветерана складалося по-різному, та ми й не думали-не гадали, що саме до Львова простелиться життєвий шлях Руслана Фрізіна. Саме там він, до речі, уже й пригледів собі житло. «Я завжди заощаджував кошти, кожну копійку беріг, хоча й не знав достеменно, задля чого це роблю, – ділиться із нами він думками. – Отриману за поранення суму взагалі не тратив. Не палю, не вживаю спиртного, не тринькаю гроші на дурниці… Щось наскладав, потім продав ще й свою хату у Корсуні – і вклав кошти у квартиру в львівській новобудові, яка в квітні буде здана в експлуатацію».

Розповідає Руслан це хоч і радісно, але і зі смутком в очах. «Саме Корсунь, – зізнається він, – став для мене містом прихистку, містом спасіння. Все життя буду вдячний волонтерам і всім корсунцям, які, хто чим міг, допомагали у важку для мене пору. Якби, повернувшись із війни, я не мав такої потужної підтримки від земляків, то моя історія не мала б щасливого продовження… Тепла хата, прибраний двір, їда, ліки, матеріальні ресурси – все це тоді мені дав Корсунь. Дав мені надію та віру в добро».

Останніх півроку – і цей епізод вартий окремої уваги! – Руслан навідувався до спортивного клубу «Дельта» у Корсуні. Тричі на тиждень під наглядом тренера відпрацьовував заняття, що включали і силові вправи. «В мене протез замість правої ноги, його треба берегти. Але в мене сильні руки. І я робитиму все для того, щоб, власне,  руками заробляти собі на життя», – розповідає Руслан. Пригадує він і те, що будучи на реабілітації при Львівському протезному заводі, товариші пообіцяли влаштувати його на навчальні курси професійного масажу. І тепер, коли доля привела Руслана до Львова, він налаштований, перш за все, навчитися мистецтву масажу, забезпечити себе професією. До весни, каже, поживе в орендованій квартирі, а в квітні ось і нове житло відчинить двері своєму господарю.

– У мене росте син, – насамкінець говорить про головне Руслан. – Я мрію, щоб він жив у країні, вільній від російської агресії. Щоб він мав повагу до старших та шанував людей, які захистили українську землю. Бо саме вони, діти, і будуватимуть нове суспільство – україномовне, освічене, патріотичне. Вірю, що саме так і буде. І ця віра не давала мені опускати рук ніколи. Навіть у найскрутніші хвилини – на фронті, в окопах, на лікарняній койці, коли лежав без ноги… Все це, я певен, було недарма.

Поширити:
Facebook
Twitter
Google+
http://nadrossya.com/novyny/ruslan-frizin-dyakuyu-korsunyu-ty-nazavzhdy-zalyshyshsya-golovnym-mistom-u-moyemu-zhytti-8220.html
Email
RSS

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *