Ветеран АТО Олег Фурман: «90% тих, з ким я воював пліч-о-пліч, нині готові піти й протистояти агресору»

«Решта 10%, – уточнює він, – підтримує нас морально, а воювати не може тільки через отримані поранення». І каже це Олег Фурман, ветеран АТО, начальник відділення офіцерів запасу і кадрів Корсунь-Шевченківського військкомату, без тіні сумніву. В своїх побратимах він впевнений, як у собі.

Бригада формувалася з нуля

– Це перевірка. Наш ворог випробовує, чи здатні ми себе захистити. Наскільки потужно зараз зберемося – настільки ймовірніше, що посилення ескалації не відбудеться. Нинішнє пряме втручання під прапорами Росії в незалежну Україну пробудило свідомість мужніх нащадків козацтва з новою силою. До військкомату пішли не лише хлопці, досвідчені попередніми роками війни, але й ті, хто ще не нюхав пороху добровільно вирішили захищати здобутки українського народу. Проявляти слабкість сьогодні не можна, – каже військовий, за спиною якого – чотири роки служби, воєнний досвід, три вищі освіти – геодезиста, землевпорядника та управлінця, а головне – сім’я і країна, яких він, власне, і боронив від російського агресора.

А що таке збиратися – чоловік знає добре. У 2014-му він як доброволець брав участь у формуванні 59-ї окремої мотопіхотної бригади. «Нас було 28 осіб. Командир вишикував нас в шеренгу, витяг отакенний стос паперу і сказав: «Хлопці, це 59-та бригада». І люди, і техніка – все було лише на папері. Реально ж навіть казарми не було, бо тулилися ми в сусідній військовій частині. У форму тоді мене з ніг до голови вдягнули корсунські волонтери. Ми формувалися з нуля», – пригадує Олег.

Військову техніку вони тоді стягували зі всієї України. І, мабуть, так Господь розпорядився, що разом із товаришем йому доручили «перегнати» екскаватора з-під Львова, зі Старичів. Бо саме на Львівщині він, сам того не очікуючи, зустріне хлопців з Корсуня і вже не «віддасть» їх в іншу бригаду. Хоча починалася ця історія геть не оптимістично. Оформити КрАЗа було дуже проблематично, і коли командиру повідомили телефоном про всі ці бюрократичні перепони, він на емоціях дав своїм підлеглим новий наказ – набрати особовий склад. «Ну, подумали, осіб шестеро знайдемо, – сміється Олег, – Та нам поставили іншу вимогу. 110 людей ми мали відібрати ретельно, особисто переговоривши з кожним».

Хід подій змінив… вітер

Набрали хлопців буквально за два дні. У наметовому містечку, в Старичах, саперів було вдосталь. А саме вони і потрібні були в бригаду. З почуттям виконаного обов’язку та моральної втоми Олег покидав містечко і неспішно плентався в бік Старичів. Та якась тривога чи то внутрішнє сум’яття не давало перегорнути йому цей епізод, як прочитану сторінку життя. Щось кольнуло в серці. «Геодезист» озирнувся. Над одним із віддалених наметів волелюбно тріпотів український прапор. І коли його розвернуло вітром, чіткий напис «Корсунь» гордо завиднівся на зворотньому боці полотна.

А я ж то розумію, що моя команда набрана… Повертаюся назад, йду до цього намету і бачу Андрія Зозулю, Сергія Мащенка, Сергія Русінова, Олексія Полякова, Івана Пушкаря, Віктора Галайду. Потиснули руки один одному. Хлопці якраз притягли саперське приладдя з дому. І це в той час, коли в інших наметах складали списки із продуктами, наші вояки комплектували суто військові речі. Вони мали чітке розуміння, що йдуть на війну. Їхня вірна собака Багіра, яку вони з кількамісячного віку навчили шукати міни, ефектно продемонструвала мені свої бойові навички. І тут я зрозумів, що без них усіх, без Багіри, без їхнього завзяття тепер я – нікуди, – розповідає Олег, а від слів його – мурашки по шкірі.

От тільки корсунців давно вже розприділили в першу танкову… І «Геодезист» (цю професію він вважає визначальною в своєму житті)  це знав. Знав, але все одно переконував керівництво дослухатись до його наполегливого прохання. Так, того ж дня увечері всі семеро – п’ять  корсунців, один шендерівець і один пішківець поїхали воювати. А з ними, на своїй незмінній «Таврії» (на фото), яка пройшла в районі бойових дій 42000 км та 27000 в районі Чангара, – начальник геоінформаційної служби Олег Фуман. У складі 59-ї бригади хлопці разом простоять два з половиною місяці на кордоні з Кримом, опісля будуть перекинуті під Попасну і далі… А там – війна, як вона є.

Не всі здатні на Вчинок

Як воно часто буває в розмові з людьми, які бачили війну в обличчя, Олег не деталізував події, які там відбувались. Натомість багато розповідав про своїх найрідніших і найдорожчих – батьків, дружину, двох доньок. Також пригадував шкільні роки, аматорські театральні проби, свого класного керівника Вікторію Єфимівну Ворону, яка так любила говорити, що з Олега вийшов би великий актор…

Та найдраматичнішою сценою в його житті, як це не страшно, стала арена бою. Хоча він про це ніколи не шкодував. Усім же тим, хто закидає «ви за владу воюєте», «ви заручники політиків», «братів вбиваєте», військовий стримано відповідає, що воює він за рідну країну і за мирне небо над своєю домівкою. А всі експерти «диванної роти», які це заперечують, – своїм путослів’ям вони просто шукають виправдання самим собі. Чому не змогли. Чому не хочуть. Чому не здатні на такий Вчинок.

Олена МАРЧИК

Поширити:
Facebook
Twitter
Google+
http://nadrossya.com/novyny/veteran-ato-oleg-furman-90-tyh-z-kym-ya-voyuvav-plich-o-plich-nyni-gotovi-pity-j-protystoyaty-agresoru-8285.html
Email
RSS

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *