Вшанування… на паузі. Чому у Стеблеві так і не назвали вулицю іменем загиблого героя?

Вона стояла на сцені районного будинку культури зібрана й мужня і щиро промовляла слова вдячності корсунцям, які нагородили її загиблого сина-героя, хоча іноді голос й видавав затамований біль і хвилювання. Вона — мати загиблого в Іловайському котлі уродженця Стеблева Віталія Коломійця, Тамара Андріївна, і того дня під час урочистостей з нагоди 95-річчя району вона отримувала за сина присвоєну йому нагороду — Почесний знак «За заслуги перед Корсунь-Шевченківським районом». А вже спустившись у зал, не змогла стримати сліз… Сліз материнського болю втрати і сліз (де правду діти) образи за те, що в рідному селищі її загиблий син-патріот так і не отримав належного вшанування…

Довідка

Коломієць Віталій Валентинович

(позивний «Танкіст»)

Дата та місце народження: 21 травня 1970 р.,

смт Стеблів, Черкаська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., м. Іловайськ, Донецька область.

Тамарі Андріївні досі важко усвідомити і сприйняти той факт, що в процесі перейменування вулиць ім’я її сина опинилось у коловороті скандалу, а його покладене на війні життя за незалежність України виявилося непотрібним землякам. «Вірите, мені зараз дуже важко навіть проходити тією вулицею, яка повинна була б носити ім’я Віталика», — зізналася вона під час нашої розмови.

Чому і як жителі вулиці Пушкіна у Стеблеві відмовилися дати своїй вулиці ім’я Віталія Коломійця, ми вже писали у «Надроссі» (див №47 від 17.08.2017 р.). Їхня аргументація банальна: «Пушкін під декомунізацію не підпадає, він є геніальною постаттю з історичного минулого»; «Цього хлопця ми не знаємо. Він тут лише народився і малим інколи приїжджав до баби» та «Ми нічого змінювати не хочемо, особливо документів». Проти цього «голосу народу» селищна рада не знайшла вмотивованого рішення і все залишила у первинному стані. Як вихід, розглядалося питання найменувати на честь загиблого воїна якусь іншу вулицю у Стеблеві.

Чи реалізували цей задум? Я вирішила дізнатися це у Стеблівській селищній раді. Селищний голова Олексій Данільченко коментує – ні. Більше того, питання присвоєння бодай якійсь вулиці імені Віталія Коломійця взагалі зняте з розгляду. Олексій Володимирович пояснює таке рішення бажанням самої Тамари Андріївни Коломієць припинити колотнечу навколо імені її сина і посилається на її лист, написаний на адресу депутатів селищної ради. Я знайшла цей лист, датований 12.09.2017 р. Його рядки – це крик душі зневіреної матері. «Мені, як матері, не соромно за короткий життєвий шлях Віталія. На перше місце у житті він поставив захист рідної землі… Він (Віталій — ред.) є і залишається героєм Корсуня, Черкас, Білої Церкви, Києва та інших міст України, але не Стеблева. Він для вас і жителів вулиці Пушкіна «чужий», як висловились вони на зборах вулиці…» — пише жінка у листі. Боляче читати ці рядки: «Не даю свого дозволу на перейменування іншої вулиці, яка не має ніякого відношення до мого сина, на увічнення пам’яті пам’ятними знаками на алеї Слави. Прошу, прошу не згадувати прізвище Віталія і на різних заходах села – він уродженець Стеблева, але не свій».

Довідка

Віталій Коломієць проживав у місті Біла Церква на Київщині.

1987 року вступив у Танкове училище. З 1990 по 1994 рік працював в органах МВС, а з 1994 року був приватним підприємцем.

Брав активну участь у Революції Гідності. З квітня 2014 року став членом ВО «Свобода».

Я не могла не поцікавитися в Тамари Андріївни Коломієць, які мотиви змусили її написати цього листа.

— В моїй голові ніяк не могло вміститися, як це так – ми стільки тут провели часу, Віталій народився у Стеблеві. Мій син добровільно пішов воювати. Йому всього вистачало, але він був патріотом. Почуття патріотизму, почуття любові до Батьківщини я виховувала у дітей змалечку. І він вважав правильним так вчинити, він не міг інакше. Пам’ятаю, як тоді, у хаті моєї сестри у Стеблеві на її дні народження ми розмовляли, і Віталій мені сказав: «Мамо, якщо буде війна – я піду. Першим піду». Так воно й сталося. Мені зараз не хочеться навіть йти по своїй вулиці — так боляче. Моя дитина життя поклала за цих людей, а воно виявилося їм не потрібно. І коли я побачила, як ходили по вулиці депутати, культпрацівники і вчителі, щоб люди підписувалися проти перейменування, я взяла і написала лист до селищної ради, що відмовляюся взагалі від присвоєння його імені будь-якій вулиці і щоб ні на яких заходах ніде більше не згадували мого сина.

— Тамаро Андріївно, а у Білій Церкві є вулиця імені Віталія Коломійця?

— Так. У Білій Церкві перейменували вулицю без проблем. Уся вулиця підтримала таке рішення, жодна людина не була проти, хоча він тут теж мало жив. До речі, та вулиця носила назву Чайковського. У Стеблеві — Пушкіна. Пушкін стеблівцям виявився ріднішим. Хоча і серед стеблівців мене підтримало багато людей. Але, як завжди, проти виступають одиниці і ведуть роботу, а решті просто байдуже: вони не мають громадянської позиції і ведуться за лідером.

Довідка

Віталій Коломієць служив у 3-му батальйоні оперативного призначення Національної гвардії України «Донбасс».

Звання: солдат резерву. Посада: старший стрілець-кулеметник.

Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.

Сімейний стан: Залишилось три доньки.

Місце поховання: Головна алея Сухоярського цвинтаря, м. Біла Церква, Київська область.

В нашій розмові з Тамарою Андріївною мама Віталія не раз згадувала білоруського фотографа Александра Васюковича, який фотографував її сина ще за життя, під час бойових дій. Вона повторює слова Александра: Віталій був дуже неординарний, товариський і веселий. Я вирішила розшукати в Інтернеті ці знімки і знайшла не просто фоторепортаж, а справжній фото-реквієм. Річ у тім, що на своїх світлинах фотограф закреслював тих, хто згодом загинув, і тому всі знімки рясніють червоними хрестами…На них кілька разів зустрічається і «Танкіст».

А ще було вельми важливо подивитися на українсько-російську війну очима білоруса. Щоби посередництвом неупереджено, незацікавлено висловленої думки ще раз підтвердити істинну оцінку подій на Донбасі. Провівши у 2014-му два тижні у батальйоні «Донбас», Александр Васюкович розповів: «Будь-яка держава, яка знаходиться поруч з Росією і так чи інакше знаходиться в сфері її впливу, може зіткнутися з такою ж агресією, як і Україна. Не варто думати, що такого не може бути в Білорусі. Для будь-якої маленької країни можливий такий варіант розвитку подій. Мені здається, що важливо, щоб люди розуміли: в такій ситуації вони повинні захистити і звільнити свою батьківщину. Важливо, щоб вони не ставилися до своєї незалежності як до якоїсь даності, яка на халяву звалилася. По-моєму, основна сила, яка зараз рухає на війні, — це саме люди, які готові захищати свою країну, які всі свої роботи покидали і поїхали в добровольчі батальйони. Мотивація людей там дуже вражає».

За чотири роки війни на Донбасі на мапі України з’явилися сотні вулиць, названих на честь загиблих наших захисників. Свідомо. Безальтернативно. І цілком заслужено, адже вшанування полеглих борців за свободу Батьківщини, здавалось би, є незаперечним постулатом. Тому хочеться сподіватися, що і у Стеблеві питання зі вшануванням загиблого Віталія Коломійця не закрили остаточно, лише поставили на паузу. І тому сьогодні ми ставимо запитання до Стеблівської селищної ради: чи готові вони до значної кількості зроблених для громади добрих справ долучити іще одну — повернутися до цього питання і врешті дати вулиці ім’я Віталія Коломійця, як того заслуговує загиблий воїн-земляк.

Сама Тамара Андріївна цього не просить. Вона просто побажала корсунцям на урочистостях бути політично мудрими.

Світлана Перець

Поширити:
Facebook
Twitter
Google+
http://nadrossya.com/novyny/vshanuvannya-na-pauzi-chomu-u-steblevi-tak-i-ne-nazvaly-vulytsyu-imenem-zagyblogo-geroya-7246.html
Email
RSS

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *