Вулиці Корсуня: перейменовані, недоперейменовані та двічі перейменовані

Чому, підбираючи ім’я своїй дитині, ми так довго вагаємося, зважуємо всі «за» і «проти», остерігаємося негативних асоціацій? Отже, віримо в силу слова. Хочемо, аби найдорожчий у житті «корабель» поплив у правильному напрямку. Натомість назви, які оточують нас щодня, – вулиць, парків, скверів, площ – люди часто сприймають відсторонено від власної долі. Психологічно відмежовуються від них. І цим чинять, хай навіть несвідомо, велику помилку.

 «Назвіть як хочете, але заасфальтуйте»

Цю думку доводилося чути серед корсунців не раз. Мовляв, «дістали» вже ями, калюжі і злидні, дайте пожити по-людськи. А на якій вулиці – то питання не принципове. Отож, коли вулиці Корсуня-Шевченківського почали активно декомунізовуватись, населення умовно поділилося на тих, хто мав своє бачення щодо нової назви, і тих, кому байдуже. Та обставини, про які піде мова далі, породили ще й третю категорію людей, якій «подавай асфальт».

Розпочалися колізії тоді, коли у травні 2017 року на сесії Корсунь-Шевченківської міської ради заговорили про перейменування однієї із вулиць Корсуня-Шевченківського на вулицю Володимира Рябошапки, екс-очільника Корсунь-Шевченківської райради. І все б нічого, якби це питання не стало на порядку денному тоді, коли декомунізація в місті була фактично завершена. Вулиця Крупської, що неподалік центральної районної лікарні, уже на той момент була перейменована на вулицю Князя Олександра Вишневецького розпорядженням Черкаської ОДА. І саме цю вулицю вирішили пере-перейменувати.

«Без належної на те мотивації. Без повноцінних громадських слухань, як того вимагає процедура. І що вже геть абсурдно, і в стінах міськради, і серед корсунців відкрито обговорювалося те, що жителям згаданої вулиці в разі її перейменування на вулицю Рябошапки встелять новий асфальт», – каже житель міста, активіст ГО «Правовий простір» Олег Собченко.

«Не повинно купуватися таке питання за асфальт, за паркани…», – говорив під час згаданого сесійного засідання ще у 2017-му депутат міськради Анатолій Безуглий. Дебати тоді були гарячими, однак в результаті голосування депутатів міськради вулиця таки стала вулицею Рябошапки.

Паралельно з тим, як виготовлялися таблички із новою назвою — вулиця В.Рябошапки, Олег Собченко подав позов до суду, в якому просив визнати незаконним і скасувати рішення міськради. Позивач переконав суд, що вулицю Крупської перейменовано на вулицю Князя Олександра Вишневецького згідно з усіма нормами, передбаченими процесом декомунізації. А от міська рада, як аргументував позивач у суді, неправильно склала подання на перейменування та ряд документів, приховала від суду протокол засідання топонімічної комісії щодо цього питання. Головне – будь-яка інформація про громадські слухання в матеріалах справи відсутня. І суд таки задовольнив позов. Вулиця Рябошапки, яка, до речі, вже виблискує новим асфальтним покриттям, тепер офіційно йменується вулицею Князя Вишневецького.

Руднєви – Микола і Семен – на противагу Олефіру Голубу

Недоперейменованою залишається колишня вулиця Руднєва. Російський революціонер Микола Руднєв, іменем якого названа вулиця на Червоному Хуторі, – у переліку тих, хто однозначно підпадає під декомунізацію. Вулиця була перейменована розпорядженням Черкаської ОДА на вулицю Олефіра Голуба – уродженця Корсунщини, українського політичного і військового діяча, гетьмана реєстрових та нереєстрових козаків-випищиків, близького соратника гетьманів Сагайдачного та Дорошенка.

Та жителі цієї вулиці Корсуня захотіли залишити стару-нову назву вулиці Руднєва, але уже не Миколи, а Семена (партизанського комісара). Депутати міськради своїм голосуванням узаконили назву вулиці Руднєва (Семена). Тут до суду знову подав корсунець, ветеран АТО Олег Собченко, аргументуючи свої дії таким чином:

«Я подав позов до суду про скасування рішення міської ради про зміну назви вулиці Олефіра Голуба на Руднєва (Семена). Загиблий партизанський комісар був членом підпільної ЦК КПРС, брав участь у переслідуванні борців за незалежність України під час Перших та Других Визвольних змагань. Отже, його ім’ям не можна називати в Україні об’єкти топоніміки».

Судове засідання з цього приводу відбудеться уже в наступному році.

Вулиця Білоушенка – тест на патріотизм для корсунців

«Назви вулиць міста – маркери того, що є насправді важливим для його мешканців», – вважає директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. І те, що колишня вулиця Котовського стала найгучнішою темою дискусій у місті, сталося неспроста. Як інформувалося раніше, патріотична спільнота корсунців активно відстоювала назву вулиці – Сергія Білоушенка. Чимало жителів самої вулиці у приватних розмовах погоджувалося із тим, що це було б більш як справедливо. 21-річний хлопець залишив цей світ, боронячи країну від агресора. Ми ж морально зобов’язані увіковічнити його пам’ять, і це – той скромний мінімум, на який спроможні тепер, коли уже молодого життя не повернути.

Що маємо нині? А маємо ми Постанову Верховного Суду, в якій йдеться і про початок тяганини: «24 лютого 2016 року голова ЖБК Корсунь-Шевченківського машзаводу та голова квартального комітету направили голові Черкаської ОДА листа з проханням перейменувати вулицю Котовського на вулицю Володимирську», і про її фінальну точку – суд постановив залишити вулиці назву Володимирська. Як то кажуть, папір все стерпить. Суд розглядав суто юридичний бік питання. Жодного слова в документах, які аналізував суд, не було про те, ким був Сергій Білоушенко, чим він пожертвував заради нас… Були лише цифри, дати, терміни…

Ми ж тут, не в столиці, а в нашому маленькому місті, бачимо зблизька найболючішу грань питання – моральну. Ми бачимо переживання рідних Сергія Білоушенка – бабусі Олени та матері Руслани, які похоронили своє дитя і яким підтримка людська зараз вкрай потрібна. Ми бачимо образу гідності ветеранів АТО, які сприймають ситуацію як особисте приниження кожного із них. Вони ж повернулися з війни живими, а тепер бачать чвари, через які не можуть зберегти пам’ять про загиблого побратима. Не можуть це зробити тут – у затишному місті, за спокій в якому вони воювали зі зброєю в руках. Тож цілком закономірно, що саме громадська організація «Ветеранів АТО Корсунщини» нещодавно вирішила запустити процес перейменування по-новому. Громадське обговорення щодо перейменування вул. Володимирської на вул. С.Білоушенка відбудеться уже 28 січня. Ветерани АТО вірять у розважливість корсунської громади. Тим паче, сьогодні, коли країна-агресор шантажує, випробовує і залякує українців щодня. Коли ілюзій щодо того, хто ворог, а хто захисник, не мало б залишатися ні в кого.

З огляду на ці події назріла потреба у зібранні топонімічної комісії при міській раді. Відбулося засідання 19 листопада. Усі члени комісії одноголосно проголосували за доцільність проведення згаданих громадських слухань. Найбільш емоційним був виступ місцевої волонтерки Раїси Задорожної. «З року в рік від початку війни ми печемо пиріжки і передаємо на фронт, – крізь сльози говорила жінка.  – Найсмачніше, що наготуємо, складаємо в посилки для хлопців, які воюють. І невже сьогодні бодай хтось може бути проти того, щоб вулиця ця називалася іменем нашого захисника?» Волонтерка попросила, аби ті із присутніх підняли руку, хто вважає, що вулиця має носити ім’я Сергія Білоушенка. І члени комісії, і вільні слухачі – усі підняли руку. Проігнорувала заклик пані Раїси лише голова ЖБК «Елітний» Лідія Логвінова, жителька вулиці Володимирської, яка переконана у законності такої її назви та називає нинішню ситуацію «перекручуванням фактів». Яка ж назва потрібна громаді – про це буде нагода поговорити під час громадських слухань. А поки є час все обміркувати ґрунтовно.

«Я не готова була виступати на зборах, стукати в кожну квартиру і переконувати людей у тому, що вулиця має називатися іменем мого сина… І не тому, що я – горда чи не хочу спілкуватися на цю тему. Я довго просто не могла про це говорити, бо біль розривав серце. Чомусь завжди була певна, що нікому не потрібні ніякі пояснення, всі і так розуміють, що світла пам’ять про мою дитину для мене важлива. Ініціативу ветеранів АТО вважаю благородною», – прокоментувала Руслана, мати Сергія Білоушенка.

***

Що ми передаємо нащадкам? Які знання? Ідеали? Це залежить лише від нас. Головне – аби одного погожого дня, прогулюючись із дитиною містом під мирним небом над головою, на дитяче запитання: «Чиє це ім’я на табличці будинку?» ми мали достойну відповідь. І виховували нове покоління українців, яке не здолати жодною війною.

Олена МАРЧИК

Поширити:
Facebook
Twitter
Email
RSS

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *