27.3 C
Korsun'-Shevchenkivs'kyy
04 Серпня, Вівторок

Із Вільнюса в Стеблів: історія литовських пані, які приїхали віднайти українське коріння

АКТУАЛЬНО

Новозбудована сучасна амбулаторія запрацювала у Набутівській ОТГ

У Набутівській ОТГ відчинила двері для пацієнтів нова амбулаторія загальної практики – сімейної медицини. Збудували її «з нуля», дотримуючись...

Час не лікує: сьогодні – шості роковини з дня загибелі Сергія Білоушенка

27 липня 2014 року. До цього дня вогневі російсько-української війни не вдавалося спопелити життя жодного із наших земляків-воїнів. Та...

Лікарня у Корсуні чи Звенигородці? Де надалі лікуватися жителям частини Корсунщини

Постанова Уряду «Про утворення і ліквідацію районів», відповідно до якої частина Корсунщини буде віднесена до Звенигородського району, викликала в...
Надросся
Надросся
Надросся Online - інтернет-ресурс громадсько-політичної газети Корсунь-Шевченківщини "Надросся". Лише свіжі та актуальні новини району, розгляд проблемних питань в суспільному житті, приватні оголошення, корисні поради, привітання та багато іншого.

Їх звуть Ірена та Нійоле. Ці інтелігентні світські пані народилися та живуть у Вільнюсі. Цієї осені вони зібрали дорожні валізи та вирушили із Литви у дводенну подорож. Не на море, не на дачу і не в улюблений санаторій. Жінки тримали курс до українського селища Стеблева. У них був на те глибинний мотив, зрозуміти який зможете, прочитавши цю історію.

Із Вільнюса в Стеблів:  історія литовських пані, які приїхали віднайти українське коріння, Надросся Online

Мій прадід Якуб Кононенко родом зі Стеблева, – розповідає Ірена. – У Литву він приїхав у 1912 році. Разом із дружиною Марією та п’ятьма дітьми вони втікали від бідності та безвиході. Їхали з надією купити землю, обробляти її та зажити по-людськи. Але коли приїхали в Литву, там їм сказали, що землю можна придбати лише коли приймеш литовське громадянство. «Я народився українцем і помру українцем», – відповів прадід. І стати на ноги мої предки змогли тільки тоді, коли мій дід Ігнат (старший син Якуба, 1896 р.н., зі Стеблева виїхав разом із батьками у 16-річному віці) освоїв ремесло чоботаря. От сім’ї і стало легше… Тоді Ігнат став добре заробляти і допомагав усім.

Ірена не приховує, що прадід Якуб завжди мріяв повернутися в Україну, але такі були тоді часи, що назад на Батьківщину їх не впускали. Відтак жінці не інакш як із кров’ю передалися гострі ностальгічні думки та відчуття. «Я так схотіла знайти хоч когось по лінії діда – родичів, тіток, дядьків, будь-кого. На жаль, це важко. Надто багато часу спливло… Але я побачила край, звідки приїхали мої предки. І край цей прекрасний», – тихо, практично пошепки говорить жінка, вже і не стримуючи неслухняні сльози.

Уважно слухаючи свою подругу, Нійоле також було засумувала, однак коли розпочала свою історію, то відразу пожвавішала:

Моя бабуся Ірина Матюшинець народилася в 1876 році у Стеблеві. Вона вийшла заміж за стеблівця Філімона Беносенка. Підозрюю, що вже у Литві прізвище записували на слух і змінили. Можливо, в Україні він був Панасенком. У Стеблеві жили вони на вулиці, яка тоді називалася Леніна, а сьогодні, слава Богу, зветься вулицею Шевченка. Життя було важким, і один поміщик вивіз діда із сім’єю на роботу в свій маєток на кордоні з Польщею. У1926 році, трохи обжившись, дід Філімон все продав і вирішив їхати в Бразилію. В сім’ї на той момент було семеро дітей. І на одній з литовських станцій з’ясувалося, що в одного з їхніх синів, 14-річного, немає паспорта… І моя бабуся залишилась на клунках із сімома (!) дітьми. Дід же подався в Бразилію, а нам сказав якось викручуватися, пасти гусей, а він, мовляв, підзаробить та повернеться. З часом дід Філімон, певне, захворів абощо, бо так і не приїхав… Яке то було страшне горе для сім’ї!..

Але, як розповідає Нійоле, її бабуся Ірина була дуже сильною жінкою. І вона зуміла не зламатися, вижити та прогодувати дітей. «Про Стеблів бабуся розповідала дуже багато і весело: про всіх сусідів, родичів, рясні яблучні сади, про щасливе дитинство… І я ще маленькою обіцяла їй, що коли виросту, поїду в Україну подивитися, як вона жила», – ділиться сокровенним Нійоле. Бабуся Ірина тоді сказала онуці на це: «Я, дитинко, не доживу до того моменту, а ти піди в те місце, де була моя хата, візьми жменю стеблівської землі і висип на мою могилу».

У 1988 році Нійоле мала відрядження до Києва. Під час робочої поїздки вона викроїла час на поїздку до Стеблева. Приїхала у селище, знайшла вулицю Шевченка (тоді Леніна) та бабусину хату. Там тоді жила мамина сестра Палажка. І коли Нійоле розповіла сільським жінкам про свою місію, коли вона набирала землю долонями, літні бабусі дивилися на це і ридма ридали… Рідна земля – вона ж бо, куди доля не заносить, – все одно найдорожча.

З дитинства ми співали «Ой, дівчино, шумить гай», «Запрягайте, хлопці, коні», «Рушничок», – ностальгічно зітхає Нійоле. – І навіть не віриться, що в Україні тепер знайшла свою троюрідну сестру (внучку бабусиної рідної сестри Палажки) Валентину Дудник – чудову господиню та талановиту майстриню-вишивальницю. Побувала на могилі баби Палажки. І хоч Ірена не знайшла людей, яких би з нею поєднували родинні зв’язки, та все ж ми побачили землю, де жили наші бабусі та дідусі, познайомилися зі щирими людьми. Нас вразила гостинність українців. Як повернемося у Вільнюс, всім будемо розповідати, який відкритий і добрий український народ!

 

***

Протягом усього нашого інтерв’ю у дворі редакції на своїх несподіваних гостей чекав їхній, як вони самі кажуть, «спаситель» – корсунець Анатолій Панченко. Так склалось, що Ірена та Нійоле як педагог і бібліотекар (нині жінки на заслуженому відпочинку) дуже скрупульозно готувалися до поїздки та замовили готель заздалегідь. Втім, через Інтернет вони замовили найближчий до Стеблева варіант, який був доступний, – на виграївській базі відпочинку. Із Вільнюса прибули літаком у Київ 25 вересня, звідти «догойдалися» автобусом у Корсунь та й стали шукати транспорт до Виграєва. Тут і нам, місцевим, не завжди під силу його знайти, а що вже казати про іноземок! На щастя, жінкам трапилася добра людина, яку вони згодом напівжартома назвуть своїм ангелом-охоронцем. Пан Анатолій, почувши про прагнення литовок віднайти своє українське коріння, прийняв їх у своїй сім’ї. Його дружина частувала жінок українськими стравами, а господар, відклавши всі робочі справи, показував їм Корсунщину та, звісно ж, Стеблів. «Які тут хороші люди! Ми пишаємося, що маємо українське коріння», – говорили, прощаючись із Україною, жінки.

PS. Розповідаючи свої історії, Ірена та Нійоле мимохідь згадали, що в минулому році у Литву приїжджав Папа Римський. «Щаслива та людина, яка віднаходить своє коріння, натомість психологічне само вигнання спричинює багато лиха. Якщо людина боїться плакати, то буде боятись також й сміятись», – цитували жінки слова Папи Франциска, які вони сприйняли як знак із неба. І вже в Україні не стримували сліз, оповідаючи про своїх стеблівських предків. Ці сльози, кажуть, звільнили їх від відчуття незавершеності, від задавнених печалей та очистили душу.

Олена МАРЧИК

- Реклама -

КОМЕНТУВАТИ

Введіть свій коментар!
Введіть своє ім'я

- Реклама -

ОСТАННІ ПУБЛІКАЦІЇ

Новозбудована сучасна амбулаторія запрацювала у Набутівській ОТГ

У Набутівській ОТГ відчинила двері для пацієнтів нова амбулаторія загальної практики – сімейної медицини. Збудували її «з нуля», дотримуючись...

Час не лікує: сьогодні – шості роковини з дня загибелі Сергія Білоушенка

27 липня 2014 року. До цього дня вогневі російсько-української війни не вдавалося спопелити життя жодного із наших земляків-воїнів. Та ця дата стала трагічною. Шість...

Лікарня у Корсуні чи Звенигородці? Де надалі лікуватися жителям частини Корсунщини

Постанова Уряду «Про утворення і ліквідацію районів», відповідно до якої частина Корсунщини буде віднесена до Звенигородського району, викликала в населення чимало запитань, одне з...

В Україні ліквідували майже 500 районів. Корсунь-Шевченківський район – в їх числі

17 липня Верховна Рада України прийняла Постанову № 3650 «Про утворення та ліквідацію районів». Згідно з документом, тепер в Україні буде 136 районів замість...

У Корсуні-Шевченківському чоловік заради машини розсік сокирою голову її власнику

1.07.2020 року до Корсунь-Шевченківського відділення поліції надійшло повідомлення, про те, що в м. Корсуні-Шевченківському неподалік від залізничної станції за місцем проживання вбито 60-річного місцевого...
- реклама -

СХОЖІ ПУБЛІКАЦІЇ

- Реклама -