Корсунь містичний

 

Здавалося б, яка містика у наше 21-ше сторіччя? У світі, де домінують високі технології, суцільна інформатизація та прагматизм? Тут ніби й не може бути місця таїнствам, паранормальним явищам чи легендам. Та все ж вони запаморочливим шлейфом тягнуться за людством з давніх-давен і не збираються нас полишати, розбурхуючи людську уяву і досі. Немає жодних сумнівів, що наш древній Корсунь, який невдовзі відзначатиме своє тисячоліття, переповнений такими унікальними, містичними, на перший погляд малоймовірними, але хвилюючими уяву, захоплюючими легендами, місцями і подіями, за якими криється велична історія нашого міста і його людей. Про них ми й збираємося розповісти нашим читачам у циклі матеріалів, які підготовлені в партнерстві з завідуючим історичним музеєм Станіславом Степенькіним. А почнемо… з пророцтв.

 

Корсунський Нострадамус

 

«Там буде чудовий палац, куди чужі царі і королі приїздитимуть, щоб помилуватися нашим краєм…»

Слова ці, сказані старим козаком-лірником Мусієм Вернигорою наприкінці 1760-х років, були пророчими — у 1782 році князь С.Понятовський побудував на Корсунському гранітному острові свою славетну літню заміську резиденцію, яка потім перейшла до князів Лопухіних-Демидових. То хто ж він був, цей ясновидець Мусій? Реальна особистість чи красива легенда?

Передбачення і пророцтва – містична і… невід’ємна складова буття людської спільноти. Як би сучасне просвітлене і навчене усім законам матерії людство не доводило їх марновірність, пророкування продовжують заворожувати нашу свідомість. Кому ж бо не хотілося бодай трішечки, бодай на мить зазирнути у завтра? Ми не задумуючись можемо назвати імена кількох чужоземних провидців, які пророкували майбутнє — Нострадамус, Каліостро, Ванга, згадаємо навіть Павла Глобу чи Джуну… А от про те, що такий унікальний віщун жив у Корсуні на березі Росі, зараз мало хто й знає.

Як водиться, за покровом часу сховалися точні дані про його народження і походження, а перекази зберегли для нас лише найвидатніші з діянь, прикрашені і оздоблені людською уявою. У довідці, яку надав нам Станіслав Степенькін, знаходимо такі дані:

Вернигора Мойсей (Мусій) (р.н. – р.с. невідомі) – легендарний пророк. Був або козаком, або селянином, або кобзарем, або ворожбитом, або ясновидцем українського чи польського походження. Народився в с. Дмитрівка на Лівобережжі. Ймовірно 1766 р., з невідомих причин, за однією версією, вбив рідного брата і побив матір, а за іншою – вбив матір та брата і покинув дружину. Після цього перебрався на Правобережжя. Ймовірно проживав на одному з островів на р. Росі на околицях м. Корсуня, на землі, що належала пану Никодиму (Антонію) Суходольському, комісару староства Корсунського (за іншою версією – в с. Македонах поблизу Канева). Продиктував Суходольському перед смертю свої пророцтва, які з’явилися вже в часи Барської конфедерації 1768 р. в численних списках. Згідно з одними переказами, помер 1767 р., за іншими – жив ще до 1780 р. Сама його історичність заперечувалась рядом істориків. Вперше його пророцтва були опубліковані польським істориком Й.Лелевелем 1830 р. на сторінках видання “Патріот”.

За переказами, Мусій Вернигора молодим хлопцем подався на Запорозьку Січ. Бився проти турків, татар і московитів, певний час був у турецькому полоні в Константинополі. Серед козаків здобув великий авторитет – слава про нього докотилася навіть до російського Петербурга. Важко сказати, чи Вернигора було його прізвище, чи так назвали козака-богатиря за міць і силу. Є ж в українській міфології козак Вернигора з побратимами Вернидубом та Крутивусом…

Божий дар чи Боже покарання…

Різні записи свідчать, що дар ясновидіння прийшов до Мусія Вернигори вже в старості – після страшної життєвої драми: з якихось причин, не відомих загалу, козак вбив своїх матір і брата. Чи був той дар, який з’явився у Мусія відтоді, посланий небесами йому в покарання, чи потужний стрес запустив якийсь механізм яснобачення, але козак почав пророкувати.

Він перебрався жити в Корсунь, де оселився на Росі.

— Швидше за все, жив Вернигора на острові Коцюбинського, — говорить Станіслав Степенькін. — Десь в районі дикого пляжу, на галявині, можливо, й стояла його хатина.

Подовгу сидячи на березі, козак грав на лірі і пророкував про долю України й Польщі. Пророкував у стані афекту, який сходив на нього після глибоких, тривалих снів. Говорив із запалом про те, що очікує цілі європейські держави у найближчому і далекому майбутньому. Його віщування почув корсунський староста Суходольський (за деякими даними, на ім’я Никодим, проте, як зазначає Станіслав Степенькін, у джерелах такий не зустрічається, є Антоній Суходольський). Захоплений пророцтвами колишнього запорожця (а може, сам упевнився в їх достовірності, коли якісь із дрібних справдилися), він намагався постійно бути поруч зі старим козаком – записував, стараючись не пропустити жодне слово.

Одним з найявніших пророцтв щодо Корсуня є віщування старого козака про наш палац. Якось місцевий мірошник надумав поставити новий млин на скелях Росі, але Вернигора йому на це сказав: «Навіщо ставити млин там, де буде чудовий палац, куди чужі царі і королі приїздитимуть, щоб помилуватися нашим краєм?» І той, повіривши Мусію, відмовився від свого задуму. Пройшло ледь більше 10 років і на місці, де мірошник хотів ставити млин, племінник останнього польського короля князь Станіслав Понятовський справді звів надзвичайно красивий палац. Як і передбачав Вернигора, до палацу в Корсунь дійсно приїздили монарші персони з Польщі та Австрії, а згодом і Росії.

Мусій Вернигора помер у віці 96 років. Про свою смерть він також видав пророцтво: казав, що у нього могили не буде… Ховаючи старого козака-лірника, як він і заповідав, на березі Росі, корсунці дивувалися – мовляв, як же, пророк казав, що у нього могили не буде… Певний час до могили їздили паломники з усіх куточків України – особливо багато під час російсько-турецької війни 1806-1812 р.р. Та однієї весни повінь переповнила Рось талою водою, яка забрала з собою і козацьке поховання – справдилось і це пророцтво Вернигори…

Ми йдемо стежками Заповідника із директором історичного музею на місце можливого проживання Вернигори.

— Пророцтво про млин якраз і наводить на думку, що саме тут жив Вернигора, — говорить Станіслав Степенькін. — Мірошник прийшов на острів, тобто на те місце, де вирішив збудувати млин. Тут його й побачив Мусій Вернигора та застеріг не робити цього. Бо де б він зустрів того мірошника, якби той сам не прийшов сюди? Крім того, деякі старовіри відзначають на цьому місці велику потужну природну енергетику, яка могла також приваблювати і Вернигору.

— Найімовірніше, що й могила його була десь поруч із хатою, — додає Станіслав Юрійович. — Логічно, що поховали його на березі Росі в тому місці, де він жив. Так підтверджується і друге пророцтво: тут повінь дійсно могла змити могилу в річку.

«Україна зазнає ще щастя…»

Серед головних пророцтв Лірника – загибель Польщі як держави, а потім її відродження, Велика французька революція і війни Наполеона та пророцтво про кращий день для вільної України. У тих пророцтвах – безліч деталей, які вражають точністю передбачень. До речі, і Французьку революцію, і війни Наполеона, і його поразку та заслання Вернигора передбачив надзвичайно точно: «У великій частині світу буде війна, потому посунеться силач Заходу й на чолі народів піде на Схід і Смоленськ здобуде, але в кінці буде скинений із вершка могутності й буде вигнаний на острів…» З пророцтв на більш пізній час – встановлення комуністичного правління у багатьох країнах: «У значній частині світу відміниться Богослужіння, настануть нові уряди, старі зміняться або впадуть…»

Найголовніше ж для нас пророцтво Вернигори про Україну починається словами: «Нація здобуде роль у Європі…». «Господь Бог тримає Україну під своєю опікою, хоч за незберігання Його наказів, на нарід найшла неволя панів, голод, зараза і війна. Україна зазнає ще щастя, але надійдуть для неї часи, коли стануться великі речі. Сказав би я про них, але боюся, щоб Дніпро не повиходив з своїх берегів». Віщун каже про спільне духовне відродження поляків та українців в об’єднанні народів Європи. Далі пояснюється, коли це трапиться: «Навесні непарного року, сума цифр якого рівна п’яти». Таким роком може стати 2021-й…

І пензлем, і словом…

…передаватимуть крізь віки полум’яні слова Мусія Вернигори письменники, поети і художники. Образ легендарного козака-пророка піднесе нам творча уява художника Яна Матейка, який написав картину «Вернигора». У центрі картини – легендарний провидець. Лірника підтримують жінка-українка і козак, зліва – корсунський староста Суходольський, який записує пророцтва, а за спиною у нього – гайдамака і двоє молодих українців, яких стримує стара жінка. На передньому плані – православний священик і мандруючий хлопчина з іконою католицької Ченстоховської Божої матері – як символ того, що в українців і поляків – спільне майбутнє…

 

Просто благоговійно ставився до Вернигори і польський шляхтич Міхал Чайковський, у жилах якого текла й козацька кров. Після участі у польському повстанні 1831 року Чайковський емігрував до Франції, де став письменником і журналістом, зокрема пише історичну повість «Вернигора, український пророк». Вважається, що перу Чайковського належить відозва до українських козаків Кубані, у якій, зокрема, були слова: «Чорноморці, славні козаки, кров з крові, кістка з кістки Старого Запорожжя, рідні брати! Чи ж ви забули наш Дніпро, стару Січ, православний Київ … чи ж вам як собакам московському царю довіку служити? … Нумо, панове молодці, коней сідлати та до шаблі й списа братися! Старшину, котра з вами піде – пошануйте, як батьків. А ту, котра запродалася московським царям – женіть як собак поганих! І біжіть в поміч Польщі, в поміч Україні. Нехай цим справдяться слова Вернигори: козаки і ляхи побратаються, як рідні браття… і Святий Бог дасть нам славу, волю і щастя по вік віків!»

(У статті використані матеріали видань «Козацький край», «Легенди України»)

ПОШИРИТИ ПУБЛІКАЦІЮ

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *