Метр української естради Павло Дворський у Корсуні

Метр української естради Павло Дворський: «Пісня нам подарована Богом і ми маємо її плекати»

Його пісні вже стали народними. Його знають в Італії, Іспанії, Португалії, США, Канаді та в багатьох інших країнах. Павло Дворський — народний артист України — днями дав надзвичайно душевний, чудовий концерт у Корсуні-Шевченківському. Поспілкуватися з метром української естради, а також з його талановитими синами Павлом та В’ячеславом, пощастило і «Надроссю».

— Доброго дня, Павле Ананійовичу. Надзвичайно приємно зустрітися сьогодні з Вами та Вашими синами у нашому місті з концертом з нагоди Вашої 40-річної творчої діяльності.

— Доброго дня. Нам дуже приємно бути у древньому Корсуні-Шевченківському. У Вашому місті я не вперше. Приїжджав сюди з ансамблем «Смерічка» разом з Назарієм Яремчуком. До того ж, з Корсунем мене пов’язує дружба з вашими земляками, заслуженими артистами України Андрієм та Василем Томіленками. Ми дружимо вже більше 30-ти років. Познайомилися ще в Чернівецькій області на далекій заставі в горах Карпатах. З тих пір триває наша і чоловіча, і творча дружба.

— 40 років — це солідний відрізок часу. Як відомо, Ви надзвичайний прихильник рідної, української пісні, яку й популяризуєте всі ці роки…

— Так, співаю пісень своєю, рідною, українською мовою. Тарас Шевченко казав: «…і чужого научайтесь, й свого не цурайтесь». Пісня нам подарована Богом і ми маємо її плекати. Коли ж їдемо в гості чи то в Америку, чи то в Канаду, показуємо, що свідомі того, що ми приїжджаємо до гарних людей, друзів, до тих, хто хоче послухати і наше, і відчути, що ми любимо їх пісні і творчість.

От ми давали концерти в Італії. Звичайно, 80% глядачів були українці, але було і 20% італійців. Тож ми співали також пісні й італійською мовою, які переклала італійська поетеса Даніела Агустінеллі.

— В яких країнах Ви презентували чарівну українську пісню та як її сприймають за кордоном?

— Українську пісню слухати тисячі людей в Лаосі, Індії, Австралії, Канаді, США, Італії, Німеччині, Чехословаччині, Румунії, Росії, Австрії, Франції, Польщі. Сприймають її дуже добре, адже українська мова є однією з наймелодійніших у світі.

— У кожного співака є пісня, яка стає його своєрідною візитівкою. Для Вас такою є «Смерекова хата». В чому, на Вашу думку, секрет популярності цієї вже по суті народної пісні?

— В кожної людини є те місце, де вона народилася. І де б вона не була, куди б не їхала, ким би не стала, завжди хоче бодай в думках повернутися туди, помолитися, зустрітися з друзями, поцілувати ту «грудочку землі святої». Вабить благословенне місце, де ми родились.

А ця пісня — це той момент, коли і поезія, і музика, і, звичайно, ліричне виконання, як одне ціле.

— Вашим життєвим девізом є «Ніколи не зупинятися»… Що плануєте в творчому плані на найближчі роки?

— Зараз готуємось до поїздки в США, в міста Чикаго, Детройт, Клівлент з концертною програмою разом з братами Томіленками. Адже наші пісні гармоніюють — і патріотичні, і ліричні, про рідний край, пісні про тих, хто віддав свої життя за те, щоб ми могли працювати, творити, співати — Героїв Небесної Сотні, Героїв Крут.

— Окрім того, що Павло Дворський — народний, заслужений артист України та має численні державні відзнаки, він ще — майстер спорту України з настільного тенісу (2003). Брав участь у турнірах в Україні, Росії, Молдові, Естонії. Кажуть, Ви завжди берете з собою ракетку?

— Майже завжди так. Одного разу, коли я давав концерт в Італії, там навіть зі священиками грав у теніс.

Пам’ятаю, був матч Італія-Україна і наша збірна програла на чемпіонаті світу 3:0. Італійці підходять і кажуть: «Давайте зіграємо». Ми кажемо: «Це буде матч-реванш за той футбольний матч». І ми 4:0 виграємо в Італії.

Я до цієї справи залучив і своїх синів. Старший Павло — кандидат в майстри спорту з тенісу. А В’ячеслав має перший дорослий розряд. Тож наше тріо не тільки творче, а й спортивне.

— Павле та В’ячеславе, ви теж обрали для себе творчу стежину?

Павло Дворський молодший: «Перший мій спогад — це українська народна пісня у батька на колінах. Потім були музична школа, музичне училище, консерваторія. Зараз це Чернівецька обласна філармонія. Я вже без цього не можу. Звичайно, ми повинні допомагати батькові. Він написав дуже багато пісень. Ми лиш стараємось доносити їх до людей.»

В’ячеслав: «Я юрист за освітою. Але в душі музикант, співак. Мені дуже важко випустити гітару рук. Я обожнюю музику. Слухаю, починаючи від блюзу, закінчуючи нашим фолком. Хочу робити дійсно якісний продукт.»

— В нинішній ситуації, що склалася на Сході нашої держави, багато співаків позиціонують себе аполітичними. Мотивують тим, що мистецтво і музика зовсім різні речі. Ваша думка з цього приводу.

— Мені здається, якщо ти митець, виходиш на сцену, тебе слухають і шанують тисячі прихильників, дуже важливим є твоє ставлення до тих чи інших подій — політичних, економічних, світових, яка твоя думка. Звичайно, ти її не можеш нав’язувати людям, але в той же час вона авторитетна.

Зараз за ситуації, що склалася, ми не даємо концерти в Росії. Одначе були часи, коли ми гастролювали і цією країною. І ніде ми не чули, щоб нас не розуміли, чи щоб людям не подобалася українська пісня.

Сьогодні ж маємо дбати про створення власного якісного пісенного продукту. Звісно, ми не можемо примусити когось слухати пісні українською мовою. Одначе рідна пісня має бути на першому місці.

Валентина Довогопола

ПОШИРИТИ ПУБЛІКАЦІЮ

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *