У Миколаївці вікрито пам’ятний знак розстріляній кінноті

Сумні події Другої світової війни продовжують відкривати трагічні сторінки тих вже далеких років. Одна з таких — про розстріляну у 1941-му році кінноту в с. Миколаївці. Днями, 18 травня, на місці загибелі військових відбулося відкриття пам’ятного знака. Ініціатором став лицар-благодійник Корсуня, депутат районної ради Володимир Левандовський.

У своєму виступі Володимир Левандоський висловив вдячність всім, хто долучився до встановлення пам’ятного знака, — Олександру Лисенку, який зробив гравірування, Олександру Циганенку, В’ячеславу Пилипенку, Зінаїді Василенко, Євгену Шестопалу, Олексію Кушніру, Василю Сливці, Тетяні Павліченко, Сергію Барабашу, Сергію Козакову, Миколі Кравченку та однопартійцям.

 

Емоційно, заново переживаючи події тих часів, говорив свідок трагедії 41-го Олексій Кушнір. Участь у заході взяли також голова районної ради Валерій Заболотній, сільський голова Заріччя Микола Кравченко, депутат райради Ірина Казимір та ін.

Про деталі тих подій «Надроссю» розповіла завідуюча музеєм Корсунь-Шевченківської битви Тетяна Полякова, яка навела конкретні дані та дати.

— На початку серпня 1941-го року відбувся бій на Правобережжі Середньої Наддніпрянщини, у межах сучасних Богуславського і Миронівського районів Київської області та Канівського і Корсунь-Шевченківського районів, — розповідає Тетяна Юріївна. — Планувався він ще наприкінці липня для забезпечення з’єднання з підрозділами 6-ї та 12-ї армій південного фронту, оточення яких під Уманню лише починалося. Проте на момент планування операції 26-а армія Південно-Західного фронту не мала достатньо сил. Коли ж такі сили були зосереджені, з’єднуватись не було вже з ким, але удар відбувся за планом. Його активною ударною силою була рухома група у складі 5-го кавалерійського корпусу та 12-ї танкової дивізії. Наступати мали 6 серпня з фронту Маслівка-Копіювате-Таганча-Конрилівка в напрямку Янівка (зараз Іванівка)-Сидорівка-Звенигородка. На лівому фланзі групи мав діяти 6-й стрілецький корпус, до якого входили 196-та, 264-та і 289-та стрілецькі дивізії.

У той час нацисти на деяких ділянках фронту вели активні наступальні дії, через кілька підрозділів 26-ї армії, що тримали оборону, мали серйозні проблеми. Частина щойно прибулих військ РСЧА була кинута на вирішення цих проблем, тому виникли певні затримки із зосередженням, і наступ відбувся лише наступного дня. Уранці 7 серпня 1941-го року після півгодинної артпідготовки атакуючі війська прорвали оборону нацистів і почали наступ. До вечора підрозділи 6-го стрілецького корпусу вийшли на рубіж Наутів-Гарбузин 174,0-північна околиця Саморідня-Ситники-північно-східна околиця Нехворощ.

Ще далі пішли підрозділи 5-го кавалерійського корпусу та 12-ї танкової дивізії. Вже о 13.00 вони вийшли на рубіж Вільхівець-Пішки, знищивши у с. Янівка близько роти нацистів та батарею протитанкових гармат. Просування рухомої групи на деякий час сповільнила сильна злива, а потім їм почали дошкуляти систематичні удари авіації ворога. Незважаючи на ці незручності, 14-та кавалерійська дивізія виконала своє денне завдання і вийшла до с. Сидорівки. 3-а кавалерійська дивізія наступного дня вранці вийшла до с. Миколаївки. 12-та танкова дивізія зупинилась перед р. Рось біля с. Москаленки, безрезультатно намагаючись форсувати річку без засобів для переправи.

Загалом же, результати наступу були непогані. Піхотні підрозділи відбили у противника 10-15 км радянської території, а кінно-механізовані — до 40 км — зазначила Тетяна Полякова.

Вшанувавши хвилиною мовчання полеглих, відбулася панахида по загиблих, а до підніжжя пам’ятного знака лягли квіти на знак того, що пам’ять про невідомих солдат житиме й надалі.

Валентина Довгопола

ПОШИРИТИ ПУБЛІКАЦІЮ

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *